З ним згідний і автор книги «Математика, не схожа на ...» Олександр Звонкін. Він пише про те, що теорія ймовірностей виникла зі спостережень людей за випадковими, непередбачуваними явищами навколишнього світу. І саме такі спостереження можна проводити з дітьми, використовуючи, наприклад, ігри з гральним кубиком. На заняттях математичного гуртка він намагався підкреслити ймовірнісну природу дитячих спостережень. Наприклад, замість кубика дітям пропонувався кособокий багатогранник, щоб вони побачили, як гра стає «несправедливою»: одні цифри випадають частіше, ніж інші. Сенс подібних спостережень і досліджень в тому, щоб дитина здійснивши своє самостійне відкриття, виступила в ролі дослідника. Наприклад, в одній з чеських шкіл діти намалювали портрет середнього учня класу. Для цього їм знадобилося провести цілий ряд математичних вимірів, з'ясувати свій зріст, вагу, довжину стопи і т. д.
Дослідницька позиція дитини проявляється і тоді, коли вона за допомогою дорослого наштовхується на протиріччя у власній точці зору. Прикладом цього методичного прийому є відомі феномени Жана Піаже, який виявив, що діти важко розуміють принцип збереження. Так, наприклад, якщо перед дитиною лежать два рівних ряди предметів, вона бачить, що кількість предметів в обох рядах однакова. Однак якщо один з рядів розсунути, нічого не збільшуючи й не збавляючи, дитина стверджує, що предметів в одному ряді стало більше. Звонкін кілька разів прибирає предмети в ряді та знову розсовує ряд. У результаті частина дітей починає розуміти, що рівність у кількості предметів залежить аж ніяк не від просторового збільшення ряду.
Немає коментарів:
Дописати коментар